Ян Таксюр

(вірш в прозі)

Зустрілися якось
Олігарх Петренко
І Штука баксів.
І одразу покохали
Одне одного!
– Ти любиш мене? –
Питала Штука баксів,
Дрімаючи на грудях Олігарха,
І відчуваючи тепло
Його гаманця.
– Люблю, – відповідав Олігарх.
– Пам’ятай, -- шепотіла Штука, 
– Ти у мене перший!
А я у тебе?
– І ти у мене перша! –
Цинічно збрехав Петренко,
Так, як він брехав
Тисячам таких самих
Зелених Штук.
І в ту ж мить
Розміняв нещасну
У найближчому 
„Обміні валюти”…

Побільше брехні, фігні та інсинуацій!
Колеги-журналісти, натхненної вам праці!

Ты от Борхеса и Маркеса икал,
От восторга поднимая свой бокал,
За культуру и духовности накал,
И вино своё дешёвое лакал.
А когда народ наш бедный заскакал,
Одуревший от обамовских лекал,
Ты на пиршество приплёлся, как шакал,
Ты печеньку свою в кровушку макал,
И в стороночке воробышком скакал,
Когда в Пушкина бросали чей-то кал…
Ну, скачи пока, скачи, ещё скачи.
Всё равно у них не выйдешь в первачи,
От стола их не получишь калачи.
Так и будешь плавать в проруби ничей,
Как шестёрка недоумков-палачей.

Здравствуй племя молодое, незнакомое с правилами поведения в общественных местах!

Мисливець Вася Голіков
Зустрів у лісі гномика.
– Ти хто? – питає.
– Гномик я.
А Вася думав, «гомік я».
Пальнув, і ніжки до гори…
Та цур вам, кляті підори!

2002

Мені тринадцятий минало,
Я пас телята по безналу…