Весна! Бруньки набрякли до нестями!
Блищать калюжі, вітер дме з ріки…
Та як згадаю, що в Московії теж саме,
Так поламав би і дерева, і бруньки!

У поета Бедзика
Відірвали ґудзика.
І в душі у Бедзика
Залунала музика.
І на тую музику
Та й про того ґудзика
Написав він пісеньку
Для артиста з пузиком.
І артист той з пузиком
Майже рік цілісінький
Все волав про ґудзика
Невблаганним ґедзиком.
І від тої музики
У поета Бедзика
Назбирались грошики,
Щоб пришити ґудзика.

Був ранок схожим на нірвану:
Ковтнули з кумом три стакани,
За ними борщ, пиріг, сметану,
І все, що дав город і сад…
Та як на останкінські дівчата
Почали «Тампакс» вихваляти,
Куди і як його встромляти,
Чому тампони краще вати, –  
Тут кум нещасний вибіг з хати
І там віддав усе назад.

*Вірш написано в 90-х роках, під час перегляду передач студії «Останкіно».

Ой, сходив я, добрі люди,
Змалку пів-Європи.
Коли пішки, коли возом,
Рідко автостопом.
Надивився горя-лиха
Та й різної жуті:
Бачив повінь і холеру,
І реформи люті.
Та ніякі горя-лиха
Серця так не брали,
Як той факт, що на базарі
В мене пейджер вкрали.
Бо без пейджеру, без факсу,
Наче жлоб невмитий…
Тяжко, хлопці, на цім світі
З комплексами жити.

1996 р.

Раз Миколу по приколу
Ми на сніг жбурнули голим.
Він тремтить, мов цуценя,
Бо прикол не доганя.

Я, тіпа, класний малий,
Я фірму, тіпа, мав.
Зустрів я, тіпа, Галю,
І вийшла, тіпа, лав.
Поїхали ми, тіпа…
У, тіпа, ресторан.
І там зустріли  тіпа,
Ну, тіпа, друг Колян.
Колян був, тіпа, п’яний,
Він, тіпа, до Галі,́
А я сказав Коляну:
– Ти, тіпа, отвалі.
А Коля, тіпа, кулю
Мені, тіпа, в живіт.
Хотів дихнуть – а дулю!
Я вмер, тіпа, привіт.
Лише в останні миті
Звертаюсь до братків:
– Братки! Я жив на світі
Чи тільки «тіпа» жив?