Ян Таксюр

– Петренко.
– Дуже неприємно.
– Взаємно.

Чом на серці весело?
Чом світліше дні?
Вибори скінчилися,
Радісно мені!

Потекли струмочечки,
Змили «Так!» і «Ні!» -
Вибори скінчилися,
Радісно мені!

Вчора – на білбордику,
А тепер в багні.
Вибори скінчилися,
Радісно мені...

Ой, а хто ж це скалиться?
І в очах вогні...
Вибори скінчилися,
Лячненько мені!

Це його обрали ми?!
Холодно спині...
Вибори скінчилися,
Муторно мені.

Втім, нема ще голоду,
Я не на війні –
Вибори скінчилися,
Нормальненько мені!

Он Європа – в повіні,
А сусід – в труні!
Вибори скінчилися,
Радісно мені!

(передвиборче, вічне)

Отже, діти, умови завдання.
Дано:
Перший кандидат на висування
(В Раду, сільраду, все одно)
Чесний, скромний, порядний,
Ще й багато чеснот другорядних.
Але немає сенсу їх лічить нам,
Бо це кандидат суто теоретичний.
У житті такі дядечка та тітоньки бувають,
Але їх у нас не висувають.
І кандидат номер два
(Уважненько слухай)
Злодій, продажна шкура,
Збочинець, брехло чи брехуха,
І взагалі, моральний урод.
В задачці питається:
Кого обере український народ?
Якщо ти дав правильну відповідь, дитинко,
Тоді додатково підбери, синку,
(Можна разом з татом)
Коротке влучне слово,
Яким після такого вибору
Треба цей народ називати.

У Сполучених у Штатах
Біля Дому Білого
Танцювали ми завзято,
Бо чекали Білла ми.

Може вийде Білл на ганок,
Скаже: “Добрі хлопці ви!”
І пожертвує за танок
Нашій економіці.

Я стрибав, Петро – в присядку
Ще й крутились дзигами,
Та не йде наш рідний татко –
Не пускає Хілларі.

Ось нарешті вийшов батько
Ще й з двома міністрами.
“Ви стрибали, –  каже, – хвацько,
Тільки щось невисоко”.

Як почали ми стрибати!
Мов козли, газонами!
Налякалися солдати
В штабі Пентагоновім.

Я добре знаю свій народ,
Бо я поет-народознавець.
Я маю хист і маю право
Вказати точно, де народ,
А де – підробка чи примара.
Буває вийде в окулярах
Якесь опудало чуже
І каже: «мілая погода!»,
Такую погань до народу
Не віднесу, бо бачу вже
В очах заморські витребеньки;
А мій народ простий, рідненький!
От вчора він зустрівсь мені:
Сидить, всміхається, радіє.
«Ну, як?»,  – питаю. – «Та надію
В душі плекаю ночі й дні,
Що просвітить мене прийдете,
Голубчик, панночку, поете!»…
І заспівав, аж загуло,
І став навприсядки стрибати.
Оце – народ! А не мурло,
Пихате, хитре, бородате.
І ще одна прикмета є,
Щоб знать, народ це чи потвора:
Народ мої вивчає твори,
А «не народ» на них плює.

На березі Славути,
Як той міфічний Пан,
У “Рібоки” обутий,
Сидів козак Степан.

Ковтнувши “Пепсі-коли”
І мріючи про “лав”,
Він кульку “Стиморолу”
Із рота випускав.

А поруч десь Галина,
Що в ранчо з ним жиє,
Лежить і вже годину
Гамбургера жує.

А діти рано вранці,
Іще серед імли,
Поклавши “Снікерс” в ранці,
До коледжу пішли.