Ми хотіли мати сало.
Сала дали нам чимало.
Ми сказали: «То замало».
Нам тоді іще додали,
Так, що з рота випадало.
Та душа не заспівала,
Серце стукало недбало.
Хоч ми стільки сала мали,
Що вже ноги не тримали.
А чогось не вистачало,
В грудях шкрябати почало,
І з глибин, де спало сало,
Тихо думка випливала:
«Марні пошуки тривалі.
Хлопці, справа не у салі…»

У метрополітені забороняється сідати
на східці та торкатися нерухомих
частин балюстради.

Один діяч естради
Торкався нерухомих
Частин балюстради.
Торкався він, значить, торкався,
Тіпа, «ваші табу,
Я свободний художник
Я бачив в гробу»,
Так цього ще мало – 
Став зухвало
Сідати на східці,
І однієї нещасної миті
Щось важливе собі защемив.
В результаті, що маємо ми?
Вороги культури раді – 
Танцювати не буде
Той діяч на естраді.

2004

Живи стильно! Спілкуйся мобільно! Всміхайся дебільно!

Сусіди смажать у печі 
Люля-кебаба.
Прийду душить тебе вночі.
Цілую. Жаба.

(вірш в прозі)

Зустрілися якось
Олігарх Петренко
І Штука баксів.
І одразу покохали
Одне одного!
– Ти любиш мене? –
Питала Штука баксів,
Дрімаючи на грудях Олігарха,
І відчуваючи тепло
Його гаманця.
– Люблю, – відповідав Олігарх.
– Пам’ятай, -- шепотіла Штука, 
– Ти у мене перший!
А я у тебе?
– І ти у мене перша! –
Цинічно збрехав Петренко,
Так, як він брехав
Тисячам таких самих
Зелених Штук.
І в ту ж мить
Розміняв нещасну
У найближчому 
„Обміні валюти”…