Ян Таксюр

(уривок з промови)

І ось, коли був крок лише до перемоги,
Народ підступно простягає ноги!

Ах, друже, друже, любий друже!
Мене давно цікавить дуже,
Ну, звідки це тремтіння нервів,
Коли я бачу десять євро?!
І це бажання немовляти
Від радості, пробачте, сцяти,
Коли десь кажуть: «єлісєйскіє поля»,
«Брюсель», «Монмартр» і «о-ля-ля!».
І хочеться стегном як курва вихиляти,
Взуття, схилившися, лизати,
Від щастя щось верзти не до пуття!
Як звуться ці мізерні почуття?
Оці нікчемні «чуйства»?
І раптом здалеку – луна, мов з забуття:
Холуйство…холуйство…холуйство…

Любителям здорового образа жизни

Вспоминаю с любовью  
И забыть не могу,
Укрепляя здоровье,
Мы лежали в снегу.
Затуманились дали,
Начиналась метель.
Мы с тобой голодали
Девять долгих недель.
Ты слегка посинела,
Как снежинка легка,
Потому что не ела
Ни жиров, ни белка.

Тут лежу у землі, мені двадцять було,
Я – сержант, з Ірпеня, звали Вася.
Ми стріляли крізь дим, все ревло і гуло,
Ну, а потім я вмер. На Донбасі.
Пам’ятаю рибалку, в саду солов’ї,
І як мама будила уранці.
Тільки маму пригадую, очі її,
І ще хлопця одного в Слов’янську.

(з циклу «Неоднозначність»)

Не ображать мені гестапо!
Геть від гестапо всі нетолерантні лапи!
Так, мались там недоліки окремі,
Але ж роки були буремні.
Так, у діяльности були помилки.
Але я прошу: припиніть оці «ухмылки»!
Бо є нові джерела (ми їм вдячні)
Там пишуть – все було неоднозначно.
До того ж, ще один момент –
У мого діда кум в гестапі був агент.
Хоч зовні кат, але таємно він боровсь
За щастя й волю.
А кума діда ображать я не дозволю!
Коротше, хлопці, захистим безвиннеє гестапо!
Мов сироту, дитину або герб, чи прапор…

(випадок під час депутатських канікул)

В листях пальми, на Гавайях,
Наче той примат,
В дранім галстуку стрибає
Рідний депутат.

Він хапається за гілку
І гойда, гойда...
Рік тому зробив помилку,
І прийшла біда.

Був круїз «Нью-Йорк-Тараща»,
Білий пароплав.
Сам пішов гулять у хащу,
Та і заблукав.

І тепер, брудне та дике,
Розгриза кокос.
Не впізнав би його спікер
Та партійний босс.