Ян Таксюр

Ми революцію плекали,
Вели ми славну боротьбу.
Кидав нам ворог: «Радикали!»
(Бо він не був ще в СБУ).

За нами жирні, наче шкварки,
Пробрались в Раду і Кабмін.
А з нас хтось вийшов в олігархи?
Чи у банкіри? Хоч один?

А ми не менші патріоти,
Ніж ті, що зараз при ділах.
Нам панувати теж охота,
І теж ми хочемо бабла.

Нехай горять село, врожаї
І вся Вкраїна у росі!
Хай революція триває,
Бо ще накралися не всі.

У кабінет із написом «Д.Трамп»
Зайшли ми наче в храм.
Молили та вклонялись,
А божество всміхалось.
Не подало ні звуку,
Але потисло руку.
О, фантастична, світла мить!
Тепер не можу руку мить.
А втім, не митиму й лице, 
Бо є на ньому…ну, оце…
(Блищить, як бампер «Форда»)
Згадав! На ньому – гордість.

Ми пишались! Ми пишались!
Що іще нам залишалось?

Ми пишатися втомились…
Йой! Невже ми помилились?

Раптом стукають у хату:
Встати струнко! Всім пишатись!

1.

Ми устали рано,
Порвали кайдани.

2.

Порвали кайдани,
Та впали в оману.

3.

А жити в омані,
На вічнім "майдані" – 
Не треба й кайданів...

(з циклу «Кошмари»)

І знов приснився Путін
Серед ночі.
– Чого ти, – кажу, – хочеш?
Не бачили б тебе очі!
А він щось бормоче.
– Ти що там белькочеш?
Може, вибачитися хочеш?
Послухаю охоче!
А той нагло регоче.
І ножа у кутку точить.
А потім тим ножем
Пальця мені на нозі
Як раскурочить!
І кров мою смокче,
Смокче, смокче…
Короче! 
Хто мені скаже,
Якщо це в мене щоночі,
Тут є щось пророче?
Чи просто душа до лікаря хоче?

Повір, кохана, то не байки,
І сум глибокий недарма.
Зібрав мій пост дві сотні лайків,
А твого лайку там нема.

Всміхнулась ти, мовляв, не горе,
І пострибала, мов дитя.
А я? Як жить мені в ігнорі?
У в лайках сенс мого життя!

Життя безлайкове нестерпне,
І я клянусь тобі, Марусь,
Усім святим! Хоч Цукербергом!
У річці нашій я втоплюсь.

Бо лайки то ж не просто бали,
То значить, «Вася – молодець»
А ти мій статус підірвала
І зруйнувала нанівець.

Хоча позбавить можеш суму,
Зробивши ось, який прикол – 
Зайди на стінку мого кума
І напиши: «Петро – козьол».