Ян Таксюр

Пришла пора исправить Маркса,
Забыв про Карловы грехи:
Народ не делится на классы,
Но есть лохѝ и нелохѝ.

Лохи хлопочут, строят, пашут,
За хлебом ходят в гастроном.
Лохи, папаши и мамаши,
Детей купают перед сном.

Морковь сажают в огороде,
Лохам, обычно, стыдно красть.
А нелохи лохов разводят,
Поскольку их повсюду власть.

В нелоховско̀м, волшебном крае,
В сияньи банковских счетов
Они жируют, презирая
За лоховатость нас, лохов.

Но такова уж, видно, доля –
Владыка мира всякий раз
Творить Его святую волю,
В народе выбирает нас.

И в день, когда Господь Распятый
Сойдёт с небес, рассеяв ночь,
– Придите, – скажет Он «лошатам»,
А нелохам: – Идите прочь!

2021

Сегодня дальше видятся
Ступени одичания –
Латиница, данилица,
Мычание, молчание…

2021

Под платочком пряча ушки,
Побледнев и чуть дрожа,
Шла по Киеву старушка
В «Ощадбанк» для платежа.

И квитанцию держала
В хрупкой старческой руке,
И в глазах её дрожали
Две слезинки в уголке.

Вид старушки был печальным,
Вся в тоске, в беде своей –
Цифры в счёте коммунальном
Разрывали сердце ей.

А навстречу, юный, модный,
Депутат и милый пан,
Вышел вдруг «Слуга народный»,
Покидая ресторан.

И старушку пан увидел,
И усталые глаза.
И беды такой при виде
Огорчился и сказал:

– Как не стыдно вам, мамаша!
Что ж вы бродите, как тень?
Вы за партию, за нашу
Опускали бюллетень.

Північний потік! Північний потік!
Навіщо, потік, ти потік не в той бік?
Європа кричить: – Зеєр гут! Маніфік!
А нам тільки тік. Тіпа, тіпає тік…

Для чого ти, Ангела, зрадила нас?
І ти нам, Макроне, підкинув образ!
Скажіть, пуркуа̀? О, скажіть, вас іст дас?
Хай боком вам вийде той втрачений газ!

Такого кидка не було споконвік!
Заграй щось печальне, Шопен Фредерік!
Є втіха одна – європейський кірдик.
Ми тонемо, хлопці, немов "Титан̀̀ік".

2021

До «Святошина» від «Нивок»,
Переїхавши Дніпро,
Молоді, старі та сиві
Якось їхали в метро.

Дід онуку віз до школи,
Два дядьки зайшли в вагон.
Не дививсь ніхто навколо,
А лише у свій смартфон.

Навіть тітонька товстенька,
З тих, що носять валідол,
Щось там тицяла тихенько,
Вибираючи прикол.

Раптом диво. Без обману.
(Правда, хтось казав, гіпноз)
В мить одну на всіх з екрану
Подививсь Господь. Христос.

Глянув просто. Прямо в очі.
Мов спитать хотів одне:
– Ти чого знайти там хочеш?
Може, ти шукав Мене?

І, злякавшись, без’язикі,
Пасажири в той же час
Стали тицяти на «вимкнуть»,
І екран смартфону згас.

Під невидимим покровом
Знову Той, Хто є життя.
Їдьте, пані і панове,
Далі в світле майбуття.

2021

Реформаторам мови присвячується

Прийміть історію цікаву від поета.
Вона сумніше за «Ромео та Джульєтту».
Один завідуючий…
О, читачу, пробач!
Бо правильно писать «завідувач».
Так ось, цей скромний чоловік
В самотності проводив
На землі свій вік.
Та якось жіночку зустрів –
Завідувачку теж,
І закохавсь без меж!
Любив ту жінку він
І пристрасно, і палко.
Коли ж призналася кохана:
– Я ще професорка,
Членкиня, публічна інтелектуалка –
Відчув завідувач,
Що від любові просто гине!
А люба тихо додає:
– І культурологѝня…