Ян Таксюр

Колись так буде в ріднім краї…
Не знаю час, не знаю строк.
Та уявіть: дідок вмирає.
Звичайний фастівський дідок.

Стоїть сім’я, до сліз готова –
Старо̀му вже чимало літ.
Чекають на останнє слово,
Онукам, дітям заповіт.

Старий зітхнув: – Як ваша ласка,
Не забувайте про святе.
Завжди носіть ковідну маску
І бережіть ЛГБТ.

– Іване, любий! Що ви, діду?
Але шепоче дідуган:
– Ваші слова – мені обида,
Бо Жанна я, а не Іван.

Що, читачу? Тобі недуже?
Такий фінал тобі не гож?
І я ж про те, мій любий друже.
Як кажуть в Фастові, отож!

2021.

В четвер минулий, після зливи,
Як збірна закінчила гру,
З’явились в мене наративи –
А що воно, не розберу.

Питаю у людей поштиво:
– Ми темні, вбогі та прості.
Ось, гляньте, як вам наративи?
Відповідають: – Щось не ті.

А потім подивились вгору:
– Начальство вирішить, але
З такими буде тобі горе,
Ти заподіяв собі зле.

В душі чекаючи догани,
Іду «нагору». Б’є мандраж.
– Як наративи? – Ой, погано!
А ми, брат, думали, ти наш.

Не знаєм точно, що за диво
(Тепер такого досхочу̀)
Але негарні наративи,
І кепські в тебе перспективи.
Іди! Одержиш директиви…
З тих пір живу я і тремчу.

2021.

Мені приснився Байден серед ночі.
А потім Блінкен, Нуланд, Вашингто̀н.
І ніби я їм щось сказати хочу,
Але не можу. Дивний, тя̀жкий сон.

Високі гості швендяють по хаті
(Зірки сховались, і чорніє ніч)
Сором’язливі, наче винуваті,
Поважні сери колупають піч.

На Байдена дивлюся я не радо,
І голос мій вертається умить:
– Скажи-но, Джо, ти, часом, нас не зрадив?
А він ховає очі та мовчить…

2021

ЖАХ №1
Мені приснилося,
Що я вручав підозру.
Кому? За що?
Та хто зна!
Чому?
Тому що прокурор.
Такий хорро̀р…

ЖАХ №2
На Конституцію підняв я руку
І миттю пережив страшенну муку.
Лише підняв і охнув!
Моя кінцівка всохла.
О, звідки ця суворість у розплаті?
То Конституція була
Американських Штатів!

ЖАХ №3
Кричу в пустелі я:
– Да наш закон? Де право?
І, в решті решт,
Де вся моя держава?
Зелений хтось
Постукав біля скроні:
– Шукай в смартфоні.

ПСИХІЧНА ТРАВМА
Як скажуть десь:
«Прекраснеє минуле» –
Я бачу Нуланд.

НА ПРЕМ'ЄРІ
Чому так нудить від кіно?! –
Ідейно правильне гівно.

СОН НА СВІТАННІ
На Путіна напала «швидка Настя» –
Хоч трохи щастя…

Коли у Раді, наче хворий,
Плює в закон елітний пан,
Зітхаєм хором ми з докором:
– Хіба за це стояв майдан?

В бандюг зростають обороти,
Упав на землю дерібан.
Ховають очі патріоти:
– Невже за це стояв майдан?

Ковід, цинга, недоїдання,
У шафі миша і тарган.
Шепочуть губи запитання:
– За що майдан…за що майдан?

– Я чув, у нас якась мета є,
Та в голові стоїть туман.
– Ой, брате, вже не пам'ятаю…
В пустелі, кажуть, був майдан.

Пройшло сто літ, а може, тища.
Біля вогню сидить шаман:
– Давно-давно, хрін зна навіщо,
Стояв колись якийсь майдан.

2021.

Один елітний ма̀лий
З трибун співав, мов пташка.
Бабла було навалом,
Але морально тяжко.

– Чи можу я не красти? –
Питав себе хлопчина,
– Або не дуже часто?
Все ж бачить Україна!

Як ми народу брешем
І ха̀паєм брутально…
Хай гро̀шей буде менше,
Та не свербить морально.

Хоча, нікчемні люди!
(Думки скребуть, мов миші)
Поки моральним буду,
Прийдуть і візьмуть інші!

Посунуть від корита,
Така у нас ментальність,
А в мене теж є діти.
І нафіг та моральність?!

Он, гроші майже поруч,
Чи пропускати мушу?
Та сором, як на горе,
Ледь-ледь, а стука в душу…

В багатих теж є муки
У нашім ріднім краї.
Але, елітні суки,
Я вам не співчуваю.

2021.