Ян Таксюр

Я бачив сон: крокую рідним краєм.
Кричу: «Ура!». Вклоняюсь кожен раз.
Когось стрічаю пишним короваєм...
Кого стрічаю? Ох, злякаю вас!

Того! Того! Кремлівського владику,
Чиє не можу вимовить ім’я.
О, гѝдкий сон! О, сновидіння дике!
Пробачте, браття, друзі та сім'я!

За що мені, одвіку патріоту,
Прийшло оце ганебніше із див?
То ворога невидима робота!
То промені ворожі мають вплив!

Вночі я плачу, не відкривши очі,
Дивлюся на приниження своє.
І серце бідне бачити не хоче,
Але прокинутись мені щось не дає.

Чудовим днем ішов Джо Байден
Вкраїнським полем навпростець.
За ним – Вован, його команда
І депутати, хай їм грець!

Всміхнувся Байден білозубо,
Як посміхаються в кіно:
– А підкажіть-но мені, любі,
Усе навкруг, чиє воно?

– Усе, що родить, всі, хто пашуть,
Що наливається ущерть,
Тут, пане, ваше, тільки ваше.
І трішки наше, так, ледь-ледь.

– А ці ліси, в садах доріжки,
Туман, що йде за обрій аж?
– Теж, пане, ваше, в тому й фішка.
І трішки наше, любий наш!

– А що в землі, там, під горбочком,
Де смак вугілля та руди?
Теж ваше, й вашого синочка.
І трішки наше, як завжди.

– Мене втішають ці картини!
Як зветься край, де все о’кей?
– То, пане Байден, Україна.
А щоб точніше, то Юкрейн.

– Юкрейн… Юкрейн… не чув ніколи,
Хоча дожив до сивини.
А втім, ви пацани прикольні
І наші, сучі ви сини!

2021.

Жив-був на світі багатій,
Співаймо: «Будьмо, гей!»
Він мав завод, маєток свій,
І все було о’кей.

Про яхту мріяв і про банк,
Хоча було вже два.
Не жив, а пер, неначе танк,
Правління голова.

Та якось з ним в недобру мить
Уранці вийшло так:
Відчув, на пузі щось свербить.
Та що там? Прищ? Чиряк?

І дійсно, прищ. Багатий пан –
За ліки! Щось не те…
Від ліків став ще гірше стан,
Бо прищ росте! Росте!

Навкруги руїна,
Всі зусилля марні.
Чом так, Україно?
Винні олігархи.

Край наш рідний стогне,
Стогнемо ми з кумом.
Що робить? А хтозна!
Лиш зітхаєм сумно.

Ми убогі, бідні,
А у них палати.
Он пішов негідний,
Олігарх треклятий!

Бачив сон чудесний –
Зникли олігархи.
І приходять чесні,
На обличчя гарні…

Раптом зверху голос
Лагідний незвично:
– Візьмемо за горло
Сук олігархічних!

Хоча ми впевнено крокуєм до Європи,
Але часи складні,
І, є свобода слова в нас чи ні –
Митцю найкраще йти шляхом Езопу.
В одному Лісі,
Коли вождя обрати бу̀ло важко,
На роль керманича
Потрапила одна нервова Пташка.
І всі зайці, вужі, комашки,
Сусіднє місто та село
Тій Пташці голос віддало
(Бо іншіх варіантів не було).
Ну, Пташка та спочатку
Голосно співала,
І обіцяла всім чимало.
Та зрозуміла у якусь печальну мить,
Що їй з вовками жить.
А як, вона не знала.
А тут ще й три телеканали
Про ту, пернату, сказали кілька слів,
Мовляв, негарний в неї спів.

– Володю, любий! Браво! Біс!
Уклін тобі за каннабі̀с!
–  Хто там гука? Ви містер? Міс?
– Я біс.