Ян Таксюр

Сказал сурово
Наш мальчик Вова:
– Внапряг мне, деда,
Твоя Победа…

2020

Збирались ми, спокійні зовні,
Хоч хвилювались де-не-де.
Бо всі чекали, що духовність
Відкриє двері і прийде.

І та приходила! Як вітер
Духовність стукала в серця.
І ми, її духовні діти,
Ставали радісні з лиця.

І пили ми оту духовність
З одного спільного ковша.
І все стихало – розум, совість,
Кудись ховалася душа.

Лише духовність панувала
І надихала і вела,
І наробили ми чимало –
То були славнії діла!

Люблю кота свого
Щоденно і щомиті!
Який він гарний,
Краще всіх на світі!
Завжди мовчить,
Не скаже слова проти.
І не спитає гордо:
– Гей, Іване, хто ти?
І не дратує, і не вчить,
Лише мурчить.
Такого друга мати
Я всім людям раджу.
І ось роки минають,
Котика я гладжу,
Аж тут і старість,
І душа зліта.
Господь пита:
– Любив когось?
– Кота.

2020.

Як вовча зграя з-за куща,
Напали вороги на нашого борща.
Немов катюги без душі…
Та їжте вже ті кляті щі!
Цілуйте своїх Мань чи Вань,
Та не торкайтеся чужих надбань!
Ви мало відібрали в нас
В скорботний час
Садків вишневих та хрущів?
Тепер ви дотягнулись до борщів?
Ну, звісно, вабить борщова̀ краса,
То ж не «московська ковбаса»,
Це витвір генія, це вищий злет культури!
Сметанка, сальце та буряк –
Вам, вороженьки, не збагнути аж ніяк
(Нехай чекають нас тортури)
Нектару нашого секрет.
– Ми вам зіпсуємо бенкет! –
Гукають Київ, Львів та Фастів.
Ми не дамо вам ноу-хау вкрасти,
Як вкрали ви колись наш телескоп
І радіо, і мікроскоп,
І слово ріднеє «откєль».
Нехай почують люди всіх земель
Про борщ моє похвальне слово!
Він – ідентичності основа.
Лети, мій вірш! Мов камінь, залишай пращу!
Геть! Руки геть від нашого борщу!

2020.

Пускай не богатырь на вид,
Однако победил Ковид.

10.2020.

Мені приснилося, що Путіна не стало.
Кудись подівсь, чи в космос полетів,
Чи стало зле від вкраденого сала.
І ось сиджу собі на самоті,
Чекаю, що настане процвітання,
Що гривня вскоче вгору, мов орля,
Що геть підуть усі наші страждання,
Що оживе сплюндрована земля.
Бо Путіна ж нема! Усе чудово!
Тепер підйом, прогрес і урожай!
Але печально мукає корова,
І сохне необроблена межа,
І за вікном не йдуть щасливі люди,
І на ТV брехня тих самих пик…
І сумніви мені бентежать груди,
І думи, хоч я думати не звик.
І лячно, що додуматися можу
До страхітливих, зрадницьких речей!
Я прокидаюсь і питаю: «Боже,
До чого сон?». І сльози із очей.

22.05.2020.