Ян Таксюр

Мені приснився Байден серед ночі.
А потім Блінкен, Нуланд, Вашингто̀н.
І ніби я їм щось сказати хочу,
Але не можу. Дивний, тя̀жкий сон.

Високі гості швендяють по хаті
(Зірки сховались, і чорніє ніч)
Сором’язливі, наче винуваті,
Поважні сери колупають піч.

На Байдена дивлюся я не радо,
І голос мій вертається умить:
– Скажи-но, Джо, ти, часом, нас не зрадив?
А він ховає очі та мовчить…

2021

ЖАХ №1
Мені приснилося,
Що я вручав підозру.
Кому? За що?
Та хто зна!
Чому?
Тому що прокурор.
Такий хорро̀р…

ЖАХ №2
На Конституцію підняв я руку
І миттю пережив страшенну муку.
Лише підняв і охнув!
Моя кінцівка всохла.
О, звідки ця суворість у розплаті?
То Конституція була
Американських Штатів!

ЖАХ №3
Кричу в пустелі я:
– Да наш закон? Де право?
І, в решті решт,
Де вся моя держава?
Зелений хтось
Постукав біля скроні:
– Шукай в смартфоні.

ПСИХІЧНА ТРАВМА
Як скажуть десь:
«Прекраснеє минуле» –
Я бачу Нуланд.

НА ПРЕМ'ЄРІ
Чому так нудить від кіно?! –
Ідейно правильне гівно.

СОН НА СВІТАННІ
На Путіна напала «швидка Настя» –
Хоч трохи щастя…

Коли у Раді, наче хворий,
Плює в закон елітний пан,
Зітхаєм хором ми з докором:
– Хіба за це стояв майдан?

В бандюг зростають обороти,
Упав на землю дерібан.
Ховають очі патріоти:
– Невже за це стояв майдан?

Ковід, цинга, недоїдання,
У шафі миша і тарган.
Шепочуть губи запитання:
– За що майдан…за що майдан?

– Я чув, у нас якась мета є,
Та в голові стоїть туман.
– Ой, брате, вже не пам'ятаю…
В пустелі, кажуть, був майдан.

Пройшло сто літ, а може, тища.
Біля вогню сидить шаман:
– Давно-давно, хрін зна навіщо,
Стояв колись якийсь майдан.

2021.

Один елітний ма̀лий
З трибун співав, мов пташка.
Бабла було навалом,
Але морально тяжко.

– Чи можу я не красти? –
Питав себе хлопчина,
– Або не дуже часто?
Все ж бачить Україна!

Як ми народу брешем
І ха̀паєм брутально…
Хай гро̀шей буде менше,
Та не свербить морально.

Хоча, нікчемні люди!
(Думки скребуть, мов миші)
Поки моральним буду,
Прийдуть і візьмуть інші!

Посунуть від корита,
Така у нас ментальність,
А в мене теж є діти.
І нафіг та моральність?!

Он, гроші майже поруч,
Чи пропускати мушу?
Та сором, як на горе,
Ледь-ледь, а стука в душу…

В багатих теж є муки
У нашім ріднім краї.
Але, елітні суки,
Я вам не співчуваю.

2021.

Я бачив сон: крокую рідним краєм.
Кричу: «Ура!». Вклоняюсь кожен раз.
Когось стрічаю пишним короваєм...
Кого стрічаю? Ох, злякаю вас!

Того! Того! Кремлівського владику,
Чиє не можу вимовить ім’я.
О, гѝдкий сон! О, сновидіння дике!
Пробачте, браття, друзі та сім'я!

За що мені, одвіку патріоту,
Прийшло оце ганебніше із див?
То ворога невидима робота!
То промені ворожі мають вплив!

Вночі я плачу, не відкривши очі,
Дивлюся на приниження своє.
І серце бідне бачити не хоче,
Але прокинутись мені щось не дає.

Чудовим днем ішов Джо Байден
Вкраїнським полем навпростець.
За ним – Вован, його команда
І депутати, хай їм грець!

Всміхнувся Байден білозубо,
Як посміхаються в кіно:
– А підкажіть-но мені, любі,
Усе навкруг, чиє воно?

– Усе, що родить, всі, хто пашуть,
Що наливається ущерть,
Тут, пане, ваше, тільки ваше.
І трішки наше, так, ледь-ледь.

– А ці ліси, в садах доріжки,
Туман, що йде за обрій аж?
– Теж, пане, ваше, в тому й фішка.
І трішки наше, любий наш!

– А що в землі, там, під горбочком,
Де смак вугілля та руди?
Теж ваше, й вашого синочка.
І трішки наше, як завжди.

– Мене втішають ці картини!
Як зветься край, де все о’кей?
– То, пане Байден, Україна.
А щоб точніше, то Юкрейн.

– Юкрейн… Юкрейн… не чув ніколи,
Хоча дожив до сивини.
А втім, ви пацани прикольні
І наші, сучі ви сини!

2021.