Ян Таксюр

– Вийди, Україно,
Знову на майдани!
– Ой, не вийду, сину,
Бо боюсь обману.

– Вийди, наша мила,
Проти супостата!
– Не піду, несила,
Краще вийдіть з хати.

– Ми благаєм, ненько,
Бо в нас рейтинг пада!
– Ой, нехай той рейтинг
Та відсохне, падло!

Не хочу вам вчиняти суду,
Чека на кожного своє.
Та не кляніться "гадом буду",
Бо ви вже, куме, гадом є!

Мікробі раз казав мікроб:
– Кохана, я – не жлоб,
Я хочу, щоб
В теплі ми жили залюбки
Як два мікроскопічні голубки.
Отож, повземо трохи вниз,
Там є для нас чудовий організм.
– Ні, –  каже мила, –
Не підходить аж ніяк,
То ж організм одного з комуняк…
Комуняки́! Братки!
Вже дійсно, мабуть,
Закінчилась ваша путь –
На вас мікроби не живуть.

В мене очі, як дві дірки,
Пика, як в свині.
Але вийти в телезірки
Хочеться мені.
Скаже хтось: «Бажання дике,
Хлопче, схаменись!
Ти свою погану пику
Бачив хоч колись?»
Та не дам на це я згоди,
В мене свій маршрут.
Пика – то не перешкода,
Головне – розкрут.
От засуньте мою пику
В сорок передач,
І глядач до неї звикне,
Змириться глядач.

Я знав одного генерала –
Це був чудовий генерал!
Він сам співав Леонковалло
І “Люди гинуть за метал”.

Читав Гомера, Спока, Блока,
Він знав, Овідій – це Назон.
Його обізнаність широка
Вражала рідний гарнізон.

Він пам’ятав розливи Нілу,
Але з посад його звільнили:
“ЗА ПОЛНОЕ
НЕСООТВЕТСТВИЕ
ВЫСОКОМУ
ЗВАНИЮ ГЕНЕРАЛА»

Без мене худнеш, не рум’яна,
Прийду – круглієш личком, руцями.          
Виходить я – гарант, кохана,
Гарант твоєї конституції.