Ян Таксюр

Якийсь чувак (можливо, Путіна агент)
В мережах витер мій комент!
І розірвало серце вщент…
Я зник! Пішов у небуття!
В коментах все моє життя!
Хто я тепер? Ну, хто? Ну, хто?
Чи дід Піхто? Чи кінь в пальто?
Нуль! Невідомий елемент.
О, де ти, любий мій Комент?!

(сучасна п’єса)

Іван

Згинь! Згинь! До мене не підходь!
Від страху трусить лихоманка.
О, захисти мене, Господь!

Оксана

Чого ти верещиш, Іванку?

Іван

Дивись! Говорить! А ви хто?
Не наближайтеся, я прошу!
Якщо шукаєте ви гроші –
У шафі, в шкірянім пальто,
Не знаю, пан ви чи панянка…

Оксана

Ти що, Іване, випив зранку?
Дружина я твоя, Оксана.
В неділю говорив, кохана.

Волає еліта країни:
– Народе! Ми вкажемо путь!
От тільки російську вакцину
Навіки, рідненький, забудь.

Як вколеш її, небораче,
Прийде тобі повна хана,
Бо вскочить страшенна болячка,
До того ж, іще не одна.

Затрусить тебе лихоманка,
В могилу потрапиш умить…
– Даруйте, пани та панянки,
Щось важко мені зрозуміть.

Як кажуть в Росії, «однако»
Я бачив – в елітній юрбі
Шкідливу вакцину у…попу
Ви нишком кололи собі.

– Ти правий, наш синку хороший,
Відомо, і це не секрет:
На кляту вакцину та гроші
Ми маємо імунітет.

2020.

Казала тітка Ганна:
– У мене бог в душі!
Сама я бездоганна –  
Присвячуйте вірші!

Казав айтішник Вася:
– В душі у мене теж
Мій бог живе прекрасний.
Я радісний без меж!

Казав Степан-учений:
– Здивую вас обох,
Бо мешкає і в мене
В душі прикольний бог!

– Давайте, – каже Стьопа, –
На лихо ворогів,
Покажемо Європі
Отих своїх богів!

Константинопольский патриарх Варфоломей заявил, что, согласно подписанному им распоряжению, Украинской Православной Церкви больше не существует. И что Предстоятеля канонической Церкви, Блаженнейшего митрополита Онуфрия, он лишь «терпит» на земле Украины.

Колись писали б вам «Всесвятість».
Та час минув, і важко нам.
От як тепер до вас звертатись?
Можливо, «хай» або «салям».

Поштивість мали ми, як в сина,
А нині, ось, глузливий тон.
Чому? Вам скаже Україна,
А не патрон ваш – Вашингтон.

Чимало днів облудним словом
(Ніби розкол то вже не гріх)
Ви Церкву нищили Христову.
Тож, залишились біль та сміх.

Зворотна сторона медалі –
Поета туга не мине.
На світі є читач Віталік,
Читає завжди він мене.

Щось напишу вночі від серця,
В мережі запущу зрання –
Віталік миттю відгукнеться
І запита: «Шо за фігня?»

Поема про народне горе
Чи пісня, що бентежить кров –
Суддя з Віталіка суворий:
«Шо за фігня?» – карбує знов.

Віталю, милий, хто ти? Де ти?
Давно між нами є зв’язок.
Твої безжальнії коменти,
Неначе пляма чи плювок.