Ян Таксюр

До рук ми взяли арматуру,
Щоб захистить свою культуру!
У нас культура дуже файна –
Це наша думка одностайна.
Але її не любить ворог,
І може вкрасти, нам на горе.
Тож, берегти культуру-цяцю –
То наш обов’язок і праця.

От вчора ми зустріли дядю:
«Скажите, – каже, – Бога ради,
Что здесь за край? Укра̀йна это?
Как-будто стало меньше света!
Сады цветут и есть левады,
Но ходят странные парады –
Пустые очи, души, лица,
Мой дух в краю родном томится…»

В руках ми стисли арматуру:
«Ти чьо? Наїхав на культуру?
Сюди іди-но, дядьку милий!»
Коротше, добре пригостили!
Оно, лежить тепер без руху.
Ну, як? Полегше стало з духом?
З кишені витягнули ксиву,
А там ім’я стояло – диво!
Тверезий, хлопці, я, їй богу.
У ксиві пишуть, тіпа, Гоголь…

2020.

Такий в нас край! І кожна хата
(Живемо в місті чи в селі)
З дитинства звикла поважати
Наставників та вчителів.

Ми віримо: в них розум краще,
А в нас – маленької ціни.
І хоч в городі работящі,
Та жити треба, як вони.

Як Джонні, Майкл, Сем чи Біллі!
І ось вже, мудрий, як Платон,
Новий наставник на кобилі
Ковбоєм їде в Вашингтон.

І ми радіємо, як за̀вжди:
Ото вже справжній демократ!
І Україні друг він справжній –
Гукнемо: «Будьмо!» та «Віват!»

Позабыв осторожности средства,
В результате случайного секса
Ощутила беременность Галя.
Что же далее? Далее?
Далее стал ребёнок расти в её чреве,
Словно бархатный персик на древе.
Ручки, ножки. Мальчишечка милый
Наливается жизненной силой.
Что же дальше? А дальше больница.
Доктор в маске. Железная спица,
Как палач, проникающий в чрево.
Мёртвый персик срывается с древа.
Покидает Галина больницу,
Дня четыре неважно ей спится,
А потом всё в ажуре, в ажуре!
Всё в гламуре, амуре и дури.
Вновь кайфово, хайпово, экстазно,
Снова ярко и разнообразно…

2020.

Ми їли б сало та вареники,
Жили б у цукрі та меду,
Якби не кляті попередники –
Нам їх послали на біду.

Така вже доля, вийшла, видно, нам –
Пo хліб виходимо в поля,
А попередники-негідники
Усе покрали до нуля.

Мільйони літ в сльозах і темрявi!
Бо в нашій бідній стороні
Керують тільки попередники,
І нас тримають у багні.

Не вистачає, мабуть, хисту нам?
Чи десь пороблено у нас?
А втiм, слабкому танцюристові
Щось заважає кожен раз.

2020.

Сказал сурово
Наш мальчик Вова:
– Внапряг мне, деда,
Твоя Победа…

2020

Збирались ми, спокійні зовні,
Хоч хвилювались де-не-де.
Бо всі чекали, що духовність
Відкриє двері і прийде.

І та приходила! Як вітер
Духовність стукала в серця.
І ми, її духовні діти,
Ставали радісні з лиця.

І пили ми оту духовність
З одного спільного ковша.
І все стихало – розум, совість,
Кудись ховалася душа.

Лише духовність панувала
І надихала і вела,
І наробили ми чимало –
То були славнії діла!