Я довго дайвінгом займався,
Та кожен раз я задихався.
А потім сьорфінгом займався
Аж поки сьорфінг не зламався.
А потім кьорлінгом займася –
Кайф не спіймав, хоч намагався.
А потім ще таким займався,
Чого і назви не дізнався.
А потім смерть, і домовина,
І Божий суд: «Як жив ти, сину?»
І я нікуди не сховався:
«Катався, Господи, та грався…»

В американців є свобода,
У німців – пиво та бекон,
В Парижі є висока мода,
«Уемблі» - кращий стадіон.
А українець пересічний
У справі іншій є взірець:
Він має довгий, еластичний,
Ніде не бачений терпець.
Наприклад, владі заманеться
Ввести податок на штани –
Терпець вкраїнця не порветься,
Хоч триста літ його тягни.
Або братва введе в оману:
Покличе в банк, а там – бордель.
Вкраїнець свій терпець дістане,
Зітхне, і знову до грабель.
Я чув, що уряд за для траншу
Хотів продати наш терпець.
Не продавайте, я не раджу,
Бо вам усім прийде...
Несподіваний
І дуже неприємний
Фінал.

Присвячується Ірині Ф.

Де схилилася калина,
Де дніпрові води,
Іде собі сиротина,
Дівчина Ярина.
Мала колись вроду,
Мала колись долю,
А тепер, убога,
Мов сліпа іде край дороги,
Та зітха від болю.
Щось шепоче: «Промову…
Дозвольте сказать промову
Про мову…»

Подробнее...

Шепоче радісно трава:
– У нас держава правова.
Шумлять у лузі дерева:
– У нас держава правова!
Кроточок землю розрива:
– У нас держава правова!
І вся природа, блін, співа:
– У нас дер-жа-ва пра-во-ва!
А хто із нами не співа,
Нехай із лісу урива…

Яке, пробачте люди, чмо
Придумало оте ГЕМО?
От вчора: я і кум
П’ємо,
І щось таке собі їмо,
І раптом те, що ми їмо,
Заворушилось і само
До рота лізе…
– Хто ти?!
– ГМО…–
І в очі дивиться!
Не мо
Сказати, що відчув я!
А тільки глянув у трюмо–
Бліді із кумом сидимо
І щось белькочемо ледь чутно:
– МамО, кумО, не поняв я того юмО…
Тих треба гнати від керма,
Хто продає народу ГМА!

Не знаю, чего больше принёс этот маленький стишок, творческой радости или горького сожаления. Я написал его в 1995 году, желая посмеяться над узостью и безумием национальной ненависти и национального чванства. Мне всё это казалось, лишь провинциальным и смешным. К сожалению, я ошибался. А стишок приняли за «чистую монету» те, над кем я смеялся и о ком, как о явлении, предупреждал.

Отак подивишся здаля
На москаля,
І ніби справді він людина.
Іде собі мов сиротина,
Очима блим, губами плям.
І десь трапляється хвилина
Його буває навіть жаль.
А ближче підійдеш...
МОСКАЛЬ