Ян Таксюр

«Одного разу в мене було враження,
що я сиджу на колінах у Степана
Бандери, і він  мене гойдає»

«…Начебто була я членом КПРС.
Кажу вам, плебеї і лакеї,
московські прихвосні,
регіональні найманці! НІ!
Тим, за кого ви намагаєтеся мене
видавати, ніколи не була».

З фантазій відомого українського політика Ірини Ф.

Вечір надходить, втомилася Неня,
Рідна земля засина, мов дитя,
Двоє під ковдрою – Іра та Ленін
(Фотка маленька колишнього вождя).

В сусіда «Лексус» впав з гори.
Ми з цього приводу гуляли тижні три…

Якби ви знали, діячі,
Як нам набридли ваші пики,
І ви, з трибун дурноязикі,
І ви, кудлаті співачі,
Що десь волаєте до ночі,
Вже так намуляли нам очі,
Що ми б сховались залюбки,
Щоб день не бачить ваші рила.
Та ні ж, ви знову, як круки,
Усюди лізете без мила...

Ох, тяжко бачить, як злодюги
Грабують Неньку дні і ночі!
Грошей та їдла в них досхочу,
Будують дачі – першу, другу,
Дівок гребуть мов супермени.
Нестерпно бачить,
Що творять з тобою, Нене,
А головне – без мене!

Я став боятись слова «друг»,
Бо стільки підорів навкруг…

Добрий день, Миколо, брате,
Або «Ніколай»!
Кажуть, хочеш завітати
У наш рідний край.
Пишеш, сон тебе замучив:
Сад і луг в траві...
Ностальгія неминуча,
Як живеш в Москві.
Та прошу тебе як Петрик,
Твій браток, рідня,
Все сприймай політкоректно,
А не як свиня.
Як побачиш дім наш гарний,
Не лякайся, Коль,
Поруч пам’ятник, це Карл,
Був такий король.